Передумови для вступу у шлюб:
Хлопець та дівчина повинні бути охрещеними ( 1 грекокатолик);
Для вступу у шлюб молоді повинні надати Свідчення про Хрещення, яке беруть від батьків в довільній формі
Мають бути вільного стану (не одружені, не вінчані);
Повинні знати молитви «Вірую», «Отче наш», сім правд Віри.
Присяга молодих:
Наречений: „Я, (ім’я), беру Тебе, (ім’я), за жінку і прирікаю Тобі любов, вірність і чесність подружню, і що не залишу тебе аж до смерті. Так мені Боже, поможи, в Тройці Святій єдиний, і всі святі.”
Наречена: „Я, (ім’я), беру Тебе, (ім’я), за мужа і прирікаю Тобі любов, вірність і чесність подружню, і що не залишу тебе аж до смерті. Так мені Боже, поможи, в Тройці Святій єдиний, і всі святі.”
Батьківське благословення на одруження
(розпочинає батько або мати)
Дорогий сину (дочко),
У цю святу хвилину для цілої нашої родини, коли Ти стаєш на дорогу подружнього життя, до якого Господь покликав тебе, ми, твої батькі, згідно святого передання наших предків, з цілого серця уділяємо Тобі наше батьківське благословення.
Пам’ятай, що дорога ця не є легкою і, опираючись тільки на силу людську, неможливо пройти її. Однак ті, які уповають на силу і милосердя Боже, проходять цей шлях непохитно.
Тож і ми, як ті, через яких Господь покликав Тебе до життя, бажаємо Тобі, щоб Ти своє сімейне подружнє життя будував завжди з Богом, щоб і ми на схилі нашого життя отримали благословення і радість від Тебе, Твоєї дружини (Твого чоловіка), яку (якого) приймаємо як свою рідну дочку (свого рідного сина), твоїх любих діточок, а наших внуків, а коли Господь нам дозволить, то й правнуків.
Нехай з нашим благословенням Господь обдарує Вас щастям, здоров’ям та всякими благами небесними і земними.
Тоді син (або дочка) підходить до кожного, хто його має благословити (починаючи від батьків), клякає на коліна і каже: "Благослови мене, тату". Тато кладе руки на його голову і каже: "Нехай Бог благословить Тебе, мій сину (моя доню)". Опісля батько дає синові (дочці) цілувати ікону, а потім сам цілує його (її). Потім син (дочка) підходить до мами і просить благословення так само, потім підходить до бабці, діда, прабабці, прадіда, хресного батька, хресної матері і т. д. вони відповідають на взірець батька і роблять те саме.
Основні правди Віри:
1. Є один Бог, що все створив і всім управляє.
2. Бог є один, але в трьох Особах: Отець, Син і Святий Дух – це є Пресвята Трійця.
3. Ангели – це Божі сотворіння, безсмертні духи, які є особами, мають розум і волю, не мають тіла. Вони постійно славлять Бога і Йому служать у справі нашого спасіння.
4. Злі ангели, яких Церква називає злими духами, дияволами – це та частина добрих ангелів, які через гріх гордості відкинули Бога і Його Царство та стали злими. Вони терплять вічні муки в пеклі і намагаються намовою до гріхів звести людей у пекло.
5. Людина є створена Богом на Його Образ і Подобу. Людина обдарована розумом і вільною волею, має тіло і безсмертну душу і є покликана до вічного життя. Життя людини – є дар Божий, ціллю якого є Бога пізнати, Його любити, Йому служити і через те осягнути вічне щастя у Божому Царстві.
6. Первородний гріх – це гріх, яким за намовою злого Духа, переступили Божу заповідь наші прародичі Адам і Єва. Цей гріх перейшов на весь людський рід. З цим гріхом увійшла в цей світ смерть, всяке зло, людина втратила Боже Царство.
7. Друга Особа Божа, Син Божий, народився, став чоловіком від Святого Духа і Пречистої Діви Марії, терпів і помер на хресті щоби спасти людство від гріхів, вічної кари у пеклі та відкрив нам вхід до Неба.
8. Церква – це Божа інституція, заснована Ісусом Христом, щоби провадити людей до вічного щастя в Небі.
9. Святі Тайни, які встановив і дав Своїй Церкві Ісус Христос – це видимі знаки невидимої Божої ласки, яку ми отримуємо приймаючи Святі Тайни і через це освячуємось.
10. Божа ласка є конечно потрібною до спасіння.
11. Є сім Святих Тайн: Хрещення, Миропомазання, Сповідь, Причастя, Священство, Подружжя, Оливопомазання.
12. Тайна Хрещення – очищує душу від первородного гріха (якщо хреститься доросла людина, то також від всіх особистих гріхів), відновляє нас до гідності Дітей Божих, відкриває вхід до Божого Царства, приєднує до Христової Церкви
13. Тайна Сповіді – через неї християнин отримує прощення своїх особистих гріхів, при умові щирого визнання цих гріхів, щирого жалю і твердої постанови поправи.
14. Тайна Причастя – це Тіло і Кров Ісуса Христа під видами Хліба і Вина.
15. Пречиста Діва Марія є Матір’ю Божою, не успадкувала первородного гріха, не мала особистих гріхів, є повсякчасною Дівою, найбільшою заступницею перед Богом.
НЕ ВІДПРАВЛЯЄТЬСЯ ВІНЧАННЯ
Напередодні середи та п’ятниці усього року (вівторок і четвер), недільних днів (субота), дванадесятих, храмових та великих свят, протягом постів — Великого, Петрового, Успенського та Різдвяного; упродовж Святок з 7 січня (25 грудня) до 20 (7) січня; протягом сирної седмиці (масляної), починаючи з неділі м’ясопусної, та в неділю сиропусну; протягом Пасхальної (Світлої) седмиці; у дні (та напередодні) Усікновення глави Іоанна Предтечі — 11 вересня (29 серпня) і Воздвиження Хреста Господнього — 27 (14) вересня.
Навчання
Для християн утворення шлюбного союзу можливо тільки в Церкві з благословення єпископа чи священика. Церква своїми священнодіями і молитвами прикликає на наречених благословення Боже.
Шлюб починається з церковного благословення і продовжується протягом всього життя подружжя. Поєднання двох в одно є чудом, котре відкриває можливість до великого взаємного духовного збагачення. Християнське подружжя – це постійний зв'язок. Дух Святий наділяє християнське подружжя ласкою, щоб вони могли вірно виконувати свої обов'язки і разом служити Богові, заслуговуючи собі на вічне життя.
Шлюбу передували Заручини – це скріплення перед Богом і Церквою взаємних обіцянок майбутніх наречених. Заручинам передують благословення батьків і духовного отця. В древності схвалення шлюбу батьками визнавалося не менш важливим, ніж згода нареченого і нареченої. А оскільки християни, крім батьків по тілу, мали духовного отця в особі єпископа, ввійшло у звичай перед шлюбом отримати і благословення єпископа.
Під час звершення таїнства вінчання наречені тримають у руках запалені свічки. Світло – це знак радості, тому запалені свічки символізують радість зустрічі двох закоханих людей. Одночасно – це символ їх чистоти і непорочності. Також свічки нам нагадують про те, що життя людини – це не відокремлений, замкнутий контур, воно протікає у товаристві інших людей, і все, що трапляється з людиною, світлом чи темрявою, теплом чи холодом відкликається в душах оточуючих її людей.
Здавна ознакою одруження були обручки – спеціальні персні. Требник приписує золотий перстень для нареченого і срібний – для нареченої. Золотий перстень символізує своїм блиском сонце, світлу котрого уподобляється чоловік у шлюбному союзі; срібний – символізує місяць, менше світило, яке світить відбитим сонячним світлом. Перстень – знак вічності і неперервності шлюбного союзу, бо неперервна і вічна благодать Святого Духа.
Також під час вінчання наречені пьють вино з однієї чаші. У минулому це була спільна євхаристична чаша, співучасть у Євхаристії, котра затверджувала сповнення шлюбу у Христі. Наречені поперемінно (спочатку наречений, як голова, потім – наречена) у три прийоми випивають вино. Пиття вина нагадує про чудесне перетворення води у вино, звершене Ісусом Христом у Кані Галилейській. Пиття із спільної чаші символізує повне єднання наречених. Віднині у нареченого і нареченої спільне життя: одна доля, одні думки, одні бажання, одне тіло. У нерозривному союзі вони будуть ділити між собою чашу радощів і скорбот, смутку і потіх.
Після обряду спільної чаші, священик з'єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває їх епітрахилем і зверху на епітрахиль кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік отримує жінку від самої Церкви, яка з'єднує їх у Христі навічно.
Після обряду вінчання голову нареченої покривають хусткою. Згідно слів апостола Павла, який говорить: “Жінці голова – чоловік...Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею...” (1 Кор. XI, 3-10), тобто, мати покривало на голові, між християнами здавна зберігався звичай, згідно якого, дівчина до заміжжя проводила більше часу з відкритою головою, а заміжня жінка – з покритою. Про це свідчить Тертуліан (“Про молитву Господню”, XV, XVI). Тому у деяких місцевостях виник особливий церковний звичай покладення покривала на голову нареченої після шлюбу. Вважається, що першим в Українській Церкві цей чин включив у свій Требник свт. Петро Могила. Згідно цього чину, новоодружена зупиняється перед дверима храму. До неї виходить священик в епітрахилі і фелоні і вводить її у храм. Тут він читає молитву, закликаючи на новоодружену благословення Боже і благаючи Господа прикрасити її голову красою, приємною Йому. Після молитви священик благословляє голову новоодруженої. |
